Комунальний заклад «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 199 Харківської міської ради»








Сторінка практичного психолога

Алексеєнко Вероніка Валентинівна - спеціаліст

                                                                                                
ГРАФIK РОБОТИ
Понеділок    8.00–13.00
Середа    8.00–13.00
Четвер    8.00–13.00
 
П'ятниця    8.00–10.00 ,13.30–16.30
Перерва 13.00 - 13.30
 

Консультації для батьків
Понеділок    8.00 -10.00
П'ятниця    14.30 -16.30

НАПРЯМКИ РОБОТИ
1.    Психодіагностика
2.    Корекційно-розвивальна робота
3.    Психологічна просвіта на батьківських зборах
4.    Консультації для батьків

РЕКОМЕНДАЦII
Що робити якщо Ваша дитина:
- соромлива
- нерішуча
- "прилиплива"
 

 

 

Як допомогти дитині полюбити дитячий садок?

 

 

 

        Перший відповідальний момент у спілкуванні з дитиною настає при розлуці. Всі почуття, що відкриваються у сімейних стосунках і манері спілкування, впливають на подальший тип поведінки дитини. Таким етапом стане адаптація до відвідування дитячого садка. Звичайно, у всіх діточок це проходить не однаково, проте як би дитинка не реагувала – спокійно чи більш експресивно, варто розуміти, що у всіх ситуаціях дитина переживає глибокий стрес і, саме від вашої, батьківської, поведінки в цей період буде залежати майбутній стиль спілкування і взаємодії вашого малюка.
         Для успішної адаптації дитини до нового середовища, вам усією сім’єю необхідно підготуватися до цих змін. Адже у цьому процесі, страх відчуває не лише дитина, а й батьки. І діти дуже чітко можуть зчитати ваші емоції, навіть, якщо ви вважаєте, що добре їх контролюєте. Зазвичай адаптація відбувається за 1-2 місяці (в середньому), тому варто бути готовими і завчасно (наприклад, до виходу на місце праці) підстрахуватися і забезпечити себе цим часом. Перед знайомством із садком і його правилами, намагайтесь створити відповідні умови і вимоги в домашньому середовищі (тобто режим їжі, сну, прогулянок), аби прийшовши до садка дитина відчувала знайомі нотки.
         Щоб полегшити дитині процес звикання до нових умов, необхідно:
 

  • Навчитись прощатись з дитиною швидко, даючи цим самим зрозуміти дитині, що ви впевненні в ній і її вмінні контролювати себе. Але не намагайтесь вислизнути непомітно («втекти») від дитини – це зруйнує довіру дитини до вас і ваших обіцянок. Обов’язково постійно розповідайте їй куди ви йдете і коли повернетесь: «Прийду після того як ти поспиш» або «Після прогулянки», але не намагайтесь пояснити в часі – для дітей дошкільного віку, години дуже абстрактне поняття.
  • Вибрати якусь пам’ятну річ (бажано невеликого розміру), яку дитина буде брати з собою і, яка буде нагадувати їй про вас і про те, як сильно ви її любите.
  • Не намагатись підкупити дитину за згоду йти чи залишитись в дитячому садку – трактуйте перебування в садку як свято і нагороду, а не покарання. Треба дати чітко зрозуміти дитині, що в садок вона піде за будь-яких обставин, створити позитивну мотивацію підібравши найбільш-вагомий аргумент – «там будеш малювати фарбами, бавитись машинками (ляльками), бавитись з дітками…», але не піддаватись на примхи, адже достатньо одного разу, щоб дитина відчула вашу слабинку і навчилась нею маніпулювати.
  • Залучити вихователя до співпраці - вам потрібна людина, яка радо зустріне вашу дитину, не соромтесь висловлювати свої побажання і прохання, адже робота вихователя власне і полягає в створенні найбільш комфортних умов для перебування і навчання діток. Проте пам’ятайте, що мета дитячого садка насамперед покликана реалізовувати колективне виховання, тому надмірна увага до однієї дитини може створити дискомфорт саме для цієї дитини – інші дітки швидко помічають зосередженість вихователя і починають капризувати. Тож висловлюючи певні вимоги, не забувайте про їх причетність до загальної місії.
  • Багато розмовляти про садок і його позитиви, розпитувати дитину про її досягнення і переживання, ділитись власними емоціями щодо цього.
  • Закріплювати отримані знання і навички вдома, а при виникненні розбіжностей пояснювати і обговорювати нюанси (при потребі, навіть з вихователем). 
  • Ніколи не підривати авторитет вихователя, навіть якщо він вам не симпатичний – ця людина має безпосередній вплив на вашу дитину, саме з цією людиною починає формуватись думка на світ поза домом і, тому ваше ставлення зіграє важливу роль у вмінні вашої дитини спілкуватись і оцінювати оточуючих. Якщо ж у вас все ж виникнуть непорозуміння, намагайтесь залагоджувати їх не у присутності дитини – така поведінка збереже довіру дитини до вихователя і не створить непотрібного стресу.
  • Вчити дитину елементарного самообслуговування, спростіть її зусилля купуючи їй одяг, який легко одягається і защіпається, дайте змогу частіше самостійно проробляти подібні процедури (одягання, роздягання).

Якщо ви хвилюєтесь за харчування дитини, тоді не заохочуйте відмову – не варто давати їжу з собою, зголоднівши дитина буде їсти садочкову їжу. Просто не отримавши згоди з вашого боку у вигляді «запасного» печива чи соку, вона не буде прораховувати інші варіанти, якщо від початку не буде їх знати. Правда ви повинні бути готові до аргументу, що інші там щось мають і пояснити, що в садочку це не можна, це порушення правил, а вдома ви вже домовитесь.
         Найкращим варіантом послідовної адаптації, стане поступове відвідування дитячого садка – перший тиждень по пів дня з мамою, наступний тиждень вже без мами, наступний тиждень спробувати залишити на сон, а там уже відповідно до стану поведінки. Проте саме така поступовість без переривання стимулює позитивне закріплення режиму і обстановки садка, а також відпускання мами. Якщо у вас є така можливість, краще віддати дитину у садок після 3 років, в цьому віці дитина більш прийнятна до змін і її емоційний стан більш стабільний.
         Ви маєте себе нлаштувати на те, що адаптація може затягнутись і просто не зважати на цей фактор буде неможливо і дуже небезпечно для психологічної стабільності вашої дитини. У такому разі вам необхідно прорахувати запасний варіант чи забезпечити себе часом на маленьку перерву, а тоді спробувати знову. Існує також ймовірність, що коли дитину у садок відводитиме інший член вашої сім’ї, її реакція зміниться, або ж зміниться ставлення до самого явища садка. Тому, якщо ви зрозумієте, що не можете самотужки справитись з таким завданням, то сміливо доручіть початок татові чи бабусі. Бажаю вам успіху і, пам’ятайте, що лише у відповідальному середовищі зростають небайдужі особистості.

 

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ

 

Ранній вік - унікальний період у розпитку дитини, який відріз­няється низкою особливостей. Для цього віку характерний швидкий темп фізичного і психічного розвитку. У старшому віці не спостері­гається такого швидкого збільшення ваги і росту дитини, інтенсив­ного розвитку її мовлення, рухів, інтелекту.

Інтенсивний теми розвитку пов'язаний зі швидким підвищен­ням працездатності організму малюка. Одночасно дитину раннього віку характеризує недостатня витривалість нервової системи. Чим меншою є дитина, тим коротшим с час її неспання і довшим є сон упродовж доби. Якщо порушуються ці умови, то у дитина втомлю­ється, що призводить до виснаження нервової системи. Чітке до­тримання режиму забезпечує правильний розвиток і добре самопо­чуття дитини.

Незрілість внутрішніх систем у поєднанні з інтенсивним розви­тком роблять організм малюка вразливим, він часто хворіє. Завдан­ням дорослих є охорона здоров'я дитини, зміцнення організму: гігі­єнічний догляд, раціональне харчування, прогулянки, загартуван­ня за допомогою води і повітря, масаж, гімнастика, забезпечення оптимальної рухової активності.

Для дітей раннього віку характерним є тісний взаємозв'язок між фізичним і психічним розвитком. Фізично міцний малюк діяльний, бадьорий, активно сприймає навколишнє середовище.

 

Діти раннього віку мають нестійкий емоційний стан.

Підвищена збудженість підкоркових відділів і слабкість регу­люючої функції кори головного мозку призводять до того, що відпо­відні реакції дітей на різноманітні зовнішні збудники супроводжу­ються яскравими емоціями. Незначні відхилення в режимі дня (не поклали своєчасно спати), неправильна організація пестити (де­фіцит спілкування з дорослими таін.), перебування поблизу інших дітей призводить до змін у настрою малюків: одні збуджуються, ін­ші - пригнічуються. Малюкам легко передається настрій дорос­лого, а також інших дітей. Вони чутливосприймають ставлення до себе з боку дорослих, хворобливо реагують на їхні численні заборо­ни. Раннє формування позитивних емоцій, тісний емоційний кон­такт, який встановлюється між дитиною і дорослим із перших мі­сяців життя, є базою для своєчасного та успішного становлення осо­бистості дитини.

 

Якщо діти у цьому віці починають плакати, то вони вже нічого не бачать, почують, хаотично рухають руками і ногами. Якщо почи­нають сміятися, то підскакують, плескають у долоні. Захоплюючись повзанням або безладною біганиною, малюки зазвичай самі не в змо­зі зупинитися, вони потребують допомоги дорослого. Почувши забо­рону, вони не можуть відразу перервати свою діяльність їм необ­хідний певний час, щоб перевести свою увагу на щось інше.

Діти потребують руху, тому необхідно створити умови для задо­волення їхніх рухів. Перш за все потребується одяг, що не затримує рухів. У приміщенні повинен бути простір для вільного пересування, а отже, необхідно правильно розставити меблі та розмістити іграш­ки. Потреба дітей в активних рухах задовольняється за умов педа­гогічно правильної організації прогулянки в різні пори року.

 

Діти втомлюються, виконуючи багаторазово одноманітні рухи, не можуть довго займатися з однією іграшкою. Тому необхідно за­безпечити їм зміну видів діяльності - обмеження в активних різно­манітних рухах перешкоджає фізичному розвитку малюків, знижує їхню пізнавальну активність, самостійність та ініціативність.

Уміння, які опановують діти, взаємопов'язані. Початок формуван­ня органів чуття, перш за все зору і слуху, відіграє важливу роль у роз­витку рухів руки, повзання і ходьби, а без своєчасного розвитку руки неможливим є подальший розвиток предметної діяльності тощо.

Розвиток мовлення пов'язаний із розвитком рухової сфери ді­тей. Дрібні рухи пальців рук стимулююче впливають на формуван­ня розмовного центру.

Діти раннього віку легко навчаються. їхнє навчання передба­чає розвиток зорового і слухового сприйняття, мовлення (пасивного й активного), основних рухів, рухів руки, взаємодії з близькими до­рослими і дітьми.

Доведено, що кора головного мозку дітей раннього віку має ве­ликі компенсаторні можливості. Якщо дії дорослого мають ціле­спрямований характер (навчання), то малюки можуть досягти ви­сокого рівня розвитку здібностей, які самостійно сформувати вони не зможуть.

 

Одночасно для дітей раннього віку характерною є нестійкість сформованих умінь. Через це в роботі з дітьми передбачаються по­вторення занять, закріплення матеріалу в самостійній діяльності.

Малюків неможливо примусити дивитись, слухати, запам'ятову­вати, якщо їм це нецікаво. На заняттях із дітьми раннього віку ви­користовується метод появи зненацька і зникнення предмета, сюрп­ризні моменти. Тривалість занять залежить не тільки від віку дітей, рівня їхнього розвитку, але й від тину занять, його змісту.

Діти раннього віку легко відволікаються, реагують на сторонні розмови, пересування групою тощо.

Необхідно враховувати, що відповідні реакції дітей с відстро­ченими, тому під час проведення заняття не слід вимагати від них швидкої відповіді, зміни рухів.

Успішність розвитку і виховання дітей раннього віку залежить від таких умов:

дотримання режиму, який відповідає віковим та індивідуаль­ним особливостям;

систематичне проведення занять, розваг, свят;

педагогічно-правильне керівництво самостійною діяльністю;

створення спокійного ритму життя, доброзичлива атмосфера, стійкий емоційно-позитивний настрій дітей; емоційно-збагачене спілкування з кожним;

педагогічна майстерність вихователів та їхня любов до кожно­го малюка.

 

 

05/02/2014

 

       

Дитяча агресія є актуальною і по даний час. Незважаючи на те, що виявлені багато причини і типи агресивних дій психологами та педагогами, рівень жорстокості дошкільнят не зменшується, а значить основна причина в сімейному вихованні.

 

Агресія у дітей дошкільного віку є актуальною проблемою

З народження дитина освоює навколишній світ і намагається спілкуватися із соціумом вже з першого місяця, коли зустрічає маму щасливою усмішкою. У зв'язку з відсутністю вербальної мови, малюк вчитися жестами і знаками розповісти близькій людині про своє самопочуття.

 Посмішка, гуління, воркування, спокійні рухи ручкою свідчать про гарний настрій малюка. Тоді як крик, різкі рухи руками і ногами, істеричний плач, скигління, а в подальшому смикання за волосся, дряпання, щипання говорять про дискомфорт або болі дитини.

 Реакція батьків на таку поведінку малюка двояка:

миттєве виконання бажаного.

ігнорування.

І те, і інше дія є неправильним, тому як перше веде до розпещеності, друге зміцнює агресію, страх і байдужість до людей. Маленька дитина вчитися розуміти дорослого, тому запам'ятовує реакцію батьків на ті, чи інші свої дії.

 Батьки в разі агресивних дій немовляти повинні зробити наступне:

зрозуміти причину крику і плачу.

миттєво усунути причину в разі болю або хвороби малюка.

у разі капризів перевести увагу дитини на інші речі.

в спокійному стані пояснювати малюкові в ігровій формі або по книгах аморальність агресивної поведінки.

З дорослішанням малюка необхідно постійно пояснювати правила і норми моралі і морального виховання. Наприклад, мамин крик, вигук або голосіння на смикання за волосся піврічного малюка лише зміцнять дії дитини, який приймає всі за гру.

 На будь деструктивну дію дитини потрібно реагувати спокійно, без бурхливих емоцій, розповісти про почуття потерпілого й навчити правильній поведінці. В даному випадку скажіть про те, що мамі боляче, коли її тріпають за волосся, що матусю потрібно пошкодувати, погладивши по голові і акцентувати увагу на тому, що батьківське увагу потрібно привертати іншим чином.

 Необхідно постійно і ненав'язливо навчати дитину суспільним нормам, особливо роз'яснювати вчинки інших людей, які залучили погляд малюка. Дитячі бійки або пияцтво дорослих необхідно пояснити відразу доступною мовою, а не залишати без уваги чи на потім.

 Слідкуйте за тим, щоб дитина не зганяв свою жорстокість і агресію на тварин, рослинах або неживих предметах. Постійно говоріть не тільки про передбачувані почуттях болю постраждалих, але обов'язково давайте макет зразкової поведінки.

 З моменту встановлення мовного спілкування, можна дізнаватися точну причину агресії малюка і усувати її появу. Особливо важливо не загнати негативні емоції, дискомфорт і напругу на несвідомий рівень, тому необхідно виплеснути назовні гнів і страх.

 Наприклад, маленькій дитині допоможіть звільнити гнів через фізичне навантаження, гучний крик від душі, рвані газети. Зі старшим дошкільником можна пограти в гру «А ти такий-то», коли, кидаючи м'яч, обзиваєте один одного словами тварин, рослин, меблів, речей спочатку з негативним забарвленням, а потім переходите до емоційних теплим і ласкавим словами.

 Основна причина агресії у дітей - це брак батьківської любові, уваги, ласки і невміння виражати свої думки, встановлювати спілкування з іншими. Тому малюка необхідно постійно хвалити і цінувати, навіть, караючи за непослух, потрібно акцентувати увагу на своєму невдоволенні його провиною, а не особистістю дитини. А також вчити дошкільника знайомитися, грати і спілкуватися з іншими дітьми і дорослими.

 Таким чином, агресія у дітей дошкільників носить ситуативний і не ворожий характер, тоді як неправильне виховання дорослих і їх особистий приклад може призвести до розвитку свідомого агресивної дії.

 

 

 

05/01/2014

Страхи у дітей

 

Страхи у дітейСтрахи, які відчуває дитина в дитинстві, не проходять безслідно. Нерідко вони стають причиною багатьох психічних і нервових захворювань у дітей, які можуть виявитися і розвинутися через багато років. Тому батькам неодмінно варто допомогти своїй дитині справитися із страхами в міру їх виникнення, не ігнорувати їх – якими б несерйозними вони не здавалися. Створення стабільної і доброзичливої атмосфери в будинку, активне навчання дитини навикам спілкування і адекватного вираження свого гніву допоможе звести дитячі страхи до мінімуму. 
 

Звідки беруться страхи у дітей?

Найпростіша і зрозуміліша причина виникнення дитячого страху — реальний випадок, що відбувся з дитиною (переляк, викликаний автомашиною, що несподівано загуділа, або собакою, що загавкав) - такі страхи усуваються психологами найлегше. Складніше боротися із страхами, які виникають з фантазій дітей або вселяються їм дорослими (залякування Бармалєєм або Бабою-Ягою). 

Ще одна вагома причина дитячого страху — постійні настирливі застереження батьків про можливі травми і нещастя або погрози покарання.

Дитячий страх виникає на грунті сімейних сварок, що супроводжуються криками і погрозами. У такій ситуації діти відчувають себе знедоленими, у них відсутнє відчуття безпеки і любові, що і стає причиною систематичного страху. 

Розібратися в прихованих причинах до кінця під силу тільки фахівцю в цій області. Батькам же важливіше враховувати чинники, сприяючі появі страхів:

- надмірна опіка;
- розмови дорослих про хвороби і нещастя;
- надмірна напруженість і нерозуміння в сім'ї;
- невпевненість батьків в своїх діях;
- відсутність спілкування з однолітками. 

Чого бояться діти до трьох років?

Найбільше малюки до року-півтора бояться гучних звуків, вони також можуть злякатися, залишившись одні або довгий час не бачившись з мамою. До двох років у малюка може з'явитися страх перед темнотою, самотою, покаранням або болем. У цьому віці дитяча уява вже здатна оточити малюка вигаданими чудовиськами під ліжком, монстрами і примарами, і ці страхи можуть зберігатися у дітей до молодшого шкільного віку. 

Чого бояться діти від 3 до 14 років:

— хвороби своєї або батьків, несподіваної смерті;
— страшних казкових героїв;
— темної кімнати;
— самоти;
— страшних сновидінь;
— покарання;
— висоти, глибини, природної стихії, тісних приміщень;
— нападу бандитів, пограбування, пожежі, війни. 

Чи можна запобігти дитячим страхам?

Так, можна. Створення доброзичливої атмосфери в будинку, навчання дитини вираження злості (придушення гніву – одна з основних причин виникнення страхів) зведе дитячі страхи до мінімуму

 

 

 

Соромлива дитина
Соромливі діти виявляють постійний страх публічних виступів або таких ситуацій, в яких вони ризикують продемонструвати не вмілість. Вони зазвичай сумлінні і часто налагоджені дуже самокритично.
Внаслідок почуття своєї невідповідності і через страх того, що можуть про них подумати, соромливі діти рідко проявляють ініціативу по включенню в ігри і не наважуються підходити до інших дітей. В результаті "відчуженої" поведінки інші діти складають собі про них думка як про нелюдимих і взагалі дивних. Насправді ж ці діти зазвичай дуже добре реагують на дружнє відношення з боку інших. Вони хочуть спілкуватися з людьми, але дуже бояться потрапити в невміле положення.

Як допомогти своїй дитині?
У соромливих дітей часто відсутні соціальні навички необхідні для успішного подолання виникаючих труднощів при спілкуванні. Перед тим, як зав'язати нормальні стосунки з однолітками програйте звичайні ситуації спілкування з близькими їм дорослими.
Скажіть вашій дитині, щоб він запросив кого-небудь зі своїх нових друзів до себе додому, або дозвольте вашій дитині піти у гості до кого-небудь з них. Отже, хто-небудь з них може стати близьким другом вашій дитині.
Змоделюйте соціальні взаємодії з іншими дітьми у дворі, або на ігровому майданчику. Якщо ви не цінуєте і не формуєте дружні стосунки, дуже сумнівно, що ваша дитина стане робити це.
Спонукаєте дитину до участі хоч би  в одному заході (наприклад, спортивному гуртку). Проте ви повинні запитати у дитини, чи є у нього бажання до таких занять.

Нерішуча дитина
У деяких чутливих дітей часто виникають особливі складнощі з самоствердженням. Вони здаються занадто м'якими і уразливими, і тому часто стають об'єктом кепкувань і знущань з боку агресивніших однолітків. Батьки можуть не помітити цієї проблеми постільки, поскільки діти цього типу вдома почувають себе у безпеці, і тому тримаються досить упевнено. Може статися так, що чутлива дитина буде 95% часу пригнічувати в собі злість, а в решту часу давати волю зовнішньому вираженню цього почуття.

Як допомогти своїй дитині?
"Рольове програвання" з дітьми ситуацій, в яких вони могли б сказати усе, що вони хочуть. Давати їм провідні ролі, це допоможе підвищити самооцінку.
Дозвольте дитині приймати хоч би невеликі рішення, цікавтеся його думкою. Робіть це щиро
"Прилиплива" дитина
Тривожна дитина насилу може пристосуватися до розлуки з батьками. Такі діти переживають розлучення як травму, а потім тривожно "чіпляються" за своїх батьків, боячись нового розлучення. Вони можуть відмовлятися від відвідування дитячого садка, боятися засинати самостійно в кімнаті, можливі інші проблеми з перебуванням у будь-якому місці, окрім вдома без присутності кого-небудь з батьків. Ці тривоги можуть супроводжуватися скаргами на здоров'я (що не відповідає дійсності). Потрібно звернути увагу на те, що ці скарги часто носять ситуаційний характер, зазвичай в передчутті розлучення.

Як допомогти своїй дитині?
Дитина повинна САМА перемогти свій страх. Батьки можуть і зобов'язані допомогти йому, але не можуть це  зробити ЗАМІСТЬ нього.
Можна використовувати об'єкт перенесення, наприклад, м'яку іграшку, що заміщає батьків на час їх відсутності. Краще, щоб іграшку дитина вибрала сама. Можна використовувати техніку розслаблення.